У жовтні 1888 р. Джон Д. Лауд з штату Массачусетс запатентував цікавий винахід. Кулькова ручка? Назвати його так можна лише з натяжкою. Воно більше нагадувало маркер з великою кулькою, що оберталася, на кінці і використовувалося для маркіровки корів і овець, а не для листа.
Сам принцип кульки, що купається одним кінцем в чорнилі, здався перспективним, і за подальші 30 років патентне бюро США видало ще 350 патентів, де використовувалася ця ідея. Проте усі перші кулькові ручки нікуди не годилися. Одна з головних проблем полягала в поганому чорнилі, яке сильно залежало від температури довкілля. Варто було температурі впасти нижче 18 градусів — вони застигали, а варто було їй піднятися вище 25 градусів — чорнило починало текти.
Першу більш-менш вдалу конструкцію кулькової ручки запропонували світу в 1938 р. угорці — брати Ласло і Георг Биро. Ласло був журналістом і звернув увагу на те, як швидко сохне друкарська фарба. Змішавши її з чорнилом, він залив суміш в трубочку. Але подібна суміш була занадто густою для пір'яної ручки, тому перо замінили кулькою, що оберталася. Правда, спочатку ручка Биро писала лише вертикально, поки брати не застосували капілярну систему, що дозволяє переміщатися чорнилу до кульки незалежно від положення ручки.
За легендою, на одному з югославських курортів винаходом Биро зацікавився президент Аргентини — Аугусто Юсто. Коли вибухнула Друга світова війна, брати погодилися на пропозицію президента перебратися в Аргентину і почати заводське виробництво нових ручок. Перша партія особливого успіху не мала, поки на винахід Биро не звернули увагу британські ВПС. Виявилось, що для льотчиків ручка, яка пише на будь-якій висоті і рідко заряджається, — просто знахідка! Великобританія купує у Биро патент. Такий самий патент придбаває американська компанія Eversharp, але, виявилось, надто пізно.
В ті часи патент, зареєстрований в Аргентині або Європі, не мав в США ніякої сили. І цим скористався хитромудрий американець — комівояжер з Чикаго Мильтон Рейнолдс. Будучи в Аргентині, він звернув увагу на винахід Биро і, повернувшись в США, з'ясував, що щось подібне було запатентоване лише згаданим вище Лаудом, але термін цього патенту збіг. Анітрохи сумняшеся Рейнолдс копіює і патентує ручку Биро. І вже в 1944 р. шахрай представляє публіці в Нью-Йорку свою продукцію. Для презентації він навіть наймає чемпіонку по плаванню, яка демонструє, що ручки пишуть навіть під водою. Уся презентаційна партія(10 тисяч штук по 12 доларів 50 центів) була продана в перший же день!
Спроби Биро відстояти свої права в американському суді закінчилися нічим. Рейнолдс будував безневинні очі і стверджував, що його ручка — лише зменшена копія винаходу його співвітчизника Лауда.
Ажіотаж навколо кулькових ручок стих так само швидко, як і почався. Вони залишалися такими ж ненадійними, часто підтікали і мастили.
У 1945 році Биро продає патент тому, що ще одному, що бажає — французові зі збіднілого баронського роду Марселю Бишу. Биш разом з приятелем Е. Буффардом знімає в передмісті Парижу приміщення для виробництва і(як Паркера свого часу) ставить завдання створити кращу(тепер — кулькову) ручку. Стартовий капітал двох ентузіастів складав всього тисячу доларів.
Перший час Биш скуповував всілякі марки кулькових ручок і уважно їх вивчав. Крім того, в ході розробок винахідника осяяла ідея: оскільки 80% вартості ручки доводилися на стержень, чи не буде зручнішим робити одноразові ручки з легені і дешевого пластика. Ідея одноразовості була хороша і тим, що ручки мають властивість часто втрачатися і дуже швидко набувати "пошарпаного" вигляду. При цьому Биш завжди говорив: "Одноразова ручка не має бути напівразовою. Своє єдине життя вона повинна прожити з блиском". В результаті експериментів в 1953 р. на світ нарешті з'явилася знаменита шестигранна ручка Regular з прозорого пластика, яка писала м'яко і акуратно. Ось тільки в рекламних цілях новатор змінив написання свого прізвища "Биш"(Bich) на простіше і нині всім відоме — "Бик"(Bic). Згодом фірма Bic прославилася також випуском одноразових запальничок і бритв.
"- Прізвище я згоден спадкову прийняти.
- Як? Спадкову? Саме?
- Кульок".
(М. Булгаков "Собаче серце")
Конкурентів кульковій ручці Bic, яка поєднувала низьку ціну і високу якість(принцип "дешево і сердито"), не спостерігалося ні в Старому, ні в Новому світі. Але на американський ринок баронові Бишу вдалося втиснутися лише в 1958 році, коли він перекупив знамениту Waterman Pen Company. Досі компанія Bic контролює 70% ринку Європи і третина ринку США з продажу кулькових ручок.
Довгий час в радянських школах дуже непривітно зустрічали використання кулькових ручок. Спочатку ними взагалі заборонялося писати, потім дозволялося тільки в старших класах, коли почерк учня вже сформувався. Вважалося, що раз кульковою ручкою неможливо писати "з натиском", то і хорошого почерку не доб'єшся. Але прогрес не зупиниш. В середині 1970-х школи повністю переходять на кулькові ручки, які тепер хвалять за "швидкість листа" і зручність. Історія повторюється.
Е. Чуковский "Вічне перо":
"Учитель був нервовою людиною. Він вихопив у мене авторучку і шпурнув її у вікно.
- Приведеш батьків, — сказав він, видворяючи мене з класу.
Злочин моє було тяжким. Я посмів писати "вічним пером", а це було суворо-пресуворо заборонено. Тому що авторучки псують почерк.
"Вічне пір'я" тоді було рідкістю і коштувало дорого. Але я добув його собі сам, виготовивши з уламків трьох або чотирьох зламаних. Правда, іноді з пера зіскакували величезні плями, та зате не потрібно було мочати в чорнильницю. І чорнило в нього заправлялося не фіолетові, а блакитні. Воно викликало загальну заздрість, і мені вже пропонували обміняти його на складаний ніж з шістьма лезами.
…- Чи бачиш, — говорив Дід, ходячи по кімнаті великими нечутними кроками, — колись усі люди повинні були уміти писати красивим і розбірливим почерком. Тому що не винайшли машинок, що ще писали, і рукописи, і ділові папери, і листи просто не можна було б прочитати, будь вони написані карлючками. І коли на зміну гусячому пір'ю прийшли сталеві, проти них ополчилися усі учители краснопису: вони забороняли школярам писати сталевим пір'ям, щоб школярі не зіпсували собі почерк. Так, принаймні, стверджували фахівці краснопису. Але пройшов час, і від гусячого пір'я залишилася одна лише назва — "перо". Усі люди пишуть пір'ям сталевим. І, звичайно, комусь набридло мочати ручку в чорнильницю, і він винайшов "вічне перо", яке звинуватили в тих же самих гріхах, в яких звинувачували колись звичайну ручку із сталевим пером. Я упевнений, — сказав Дід, — що настане час, коли школярі писатимуть авторучками. Але тоді ж вигадають ще що-небудь пише, і усі учители говоритимуть в один голос, що ця нова вигадка тільки почерк псує.
…Так і закінчилася б ця історія, якби через двадцять п'ять років мене не викликали до школи поговорити про поведінку мого сина. І його класна керівниця мені сказала:
- Школярам забороняється писати кульковими ручками. Кулькові ручки псують почерк. Нехай пише звичайною авторучкою, як все!
Прогрес
У 1960-х роках в Японії винаходять ручки з фетровими наконечниками — фломастери(англ. flow — стікати). Втім, писати ними було незручно, зате особливу популярність отримали родичі фломастерів — маркери.
У 1980−90-х роках поширення набувають ручки-ролери. Це такі вдосконалені кулькові ручки з тоншою керамічною кулькою. Замість традиційної пасти вони пишуть спеціальним чорнилом(вони повільніше сохнуть і чіткіше пишуть). Сучасний ролер здатний провести щонайтоншу лінію завдовжки 9 − 10 км.
Ну, а в останнє десятиліття особливою популярністю користувалися ручки гелів, які пишуть спеціальним складом гелю, що ніколи не засихає і не замерзає.
